“Творче правосуддя” Майкла Циконетті
Почувши про черговий судовий вирок у вигляді дрібного штрафу або тюремного ув'язнення на кілька тижнів, ми часто вигукуємо: «Хіба це може перевиховати злочинця?!». Суддя Майк Циконетті міркує так само і підходить до вибору покарання творчо. Його вироки викликають непідробне здивування і захоплення не тільки у колег, але і у жителів штату, а іноді навіть у засуджених.
Суддя-оригінал вважає «креативні покарання» найкращим засобом боротьби з порушеннями громадського порядку і підбирає незвичайні покарання за правопорушення або проступки у сфері моральності. 55-річний Майк Циконетті зі штату Огайо, пропонує обвинуваченим на вибір - тюремний термін або «креативний» вирок.
Досить незвичайний вирок він виніс 26-річній жінці за те, що вона залишила 35 кошенят в холодному лісі. Маррі розповіла, що кошенята були залишені на її порозі, а місцеве Гуманне Товариство відмовилося допомогти. Представники ж цієї організації заперечують і стверджують, що жінка до них не зверталася. Так чи інакше, Марі віднесла кошенят в ліс і залишила їх там напризволяще. В результаті, багато кошенят загинули.
Маррі дали вибрати між кількома видами покарання: 90 днів у в’язниці за відмову від домашніх тварин або 14 днів у в’язниці, 15 днів під домашнім арештом і пожертвування 3200 доларів Гуманному Товариству, плюс обов’язковий судовий збір, що теж становить досить кругленьку суму. Був і третій варіант: провести ніч в лісі без води, їжі та розваг. Злочинниця вибрала останній вид покарання.
Прикладів «креативних вироків» судді багато. Раніше суддя зобовязав одного парубка, який тримав дома незареєстровану зброю, провести добу в морзі серед трупів. Раніше він присудив підліткам, що прокололи шини шкільного автобуса, покарання організувати пікнік для місцевих школярів. А галасливі сусіди згідно вердикту Циконетті повинні були провести цілий день у лісі в повній тиші. Парочку, яка займалася сексом на пляжі озера Ері, рішенням суду зобов’язали вибачитися в місцевих газетах перед жителями, за порушення порядку.
Минулого року після сильних снігопадів на північному Огайо Циконетті виніс ряд вироків, у яких тюремне ув’язнення замінено прибиранням снігу.
“Що може бути краще, ніж прибрати сніг для пенсіонерів? Хіба ми надаємо велику послугу суспільству, відправляючи когось в тюрму, де витрати на його утримання становлять 70 доларів в день? Знайдуться ті, хто скажуть, що це дуже незвичайне і жорстоке покарання, - говорить суддя, - Але що може вважатися жорстоким і незвичайним покаранням? Трохи сорому і приниження?
Коли в старій Англії прив’язували людину до стільця і опускали під воду - ось це було незвично і жорстоко, - вважає Циконетті, - Але коли цим людям виносяться такі вироки, це робиться заради них самих і заради суспільства”.
Майк Циконетті визнає, що не всі його оригінальні вироки справляють належний вплив. Він пообіцяв водієві, котрий намагався сховатися від поліцейської машини, що пом’якшить йому вирок, якщо той прийме участь в реальних гонках. Його місце на фініші визначило б, скільки часу він повинен провести у в’язниці. «Засуджений» посилено тренувався, прийшов до фінішу п’ятим, провів у в’язниці п’ять днів і, вийшовши на свободу, застосував свої набуті спортивні навички, щоб викрасти у жінки сумочку. Черговий суд засудив його до в’язниці.
Джерело: vikna.if.ua
Фото:
Суддя Майк Циконетті
Відео:
Влада держави завжди більше від влади однієї конкретної людини
Відео з рішеннями, ухваленими суддею м.Провіденс (штат Род-Айленд, США) Френком Капріо, стають вірусними. Чоловік багато жартує на засіданнях, просить дітей підсудних допомагати йому з постановленням вироків і стежить за тим, щоб засуджені йшли із залу суду з гарним настроєм. Ці ролики — фрагменти передачі Caught in Providence, яка тихо йшла по місцевому телебаченню 20 років, поки її не виклали в YouTube.
Я працюю суддею Муніципального суду м.Провіденс із 1985 року. 20 років тому в мого молодшого брата сталася криза середнього віку, і він став знімати на камеру все підряд. Він знімав поліцейських, пожежників, учителів, зустрічі місцевих співтовариств у Провіденсі. Він домовився з місцевим телеканалом ABC6 про 2 год. ефірного часу на день, щоб розповідати про життя міста. І моя дружина висловила думку, що здорово знімати й мої судові слухання. Так з’явилося наше шоу Caught in Providence.
У шоу немає ніяких акторів, усе по-справжньому.
У шоу немає ніяких акторів, усе по-справжньому.
Реальне життя, реальні вироки. Коли мій брат став викладати відео з вироками на YouTube, ми зажили популярності — ролики дивляться мільйони чоловік.
Думаю, успіх передачі в тому, що вона показує людяну державу. Таке подобається не тільки американцям, а й глядачам з усього світу. Приємно бачити по телебаченню співчуття й розуміння — це рідкість сьогодні.
У Муніципальному суді м.Провіденса розглядаються дрібні злочини та справи про порушення правил дорожнього руху. Основне населення міста — робітничий клас, багато іммігрантів. Приходить до мене, наприклад, мати-одиначка, у неї троє дітей. І мені досить глянути на неї, щоб зрозуміти, що в неї проблеми з грошима. Діти травмовані: їх привели в зал суду, обшитий дубовими панелями, довкола прапори, всі встають, коли заходить суддя в мантії, по периметру залу — охорона із зброєю. Це може налякати малюка. Й уявіть, що відчує дитина, якщо я ще й почну ганьбити його матір: «Який приклад ви показуєте дітям! Це жах!» А потім ще й випишу їй максимальний штраф. Закінчиться це так: у неї не буде грошей, щоб сплатити штраф, у неї заберуть права, вона продовжить їздити без прав, тому що в неї троє дітей, яких потрібно розвозити, її двічі зловлять без прав, відправлять уже до кримінального суду й дадуть десять діб. Що подумають діти про суд і про державний апарат у цілому? Що він жорстокий, нелюдяний, образив їхню маму й нікому немає діла до їхнього непростого життя.
Коли запрошую дитину допомогти мені, то не кажу: «Засуди матір!» Я запитую: «Як нам краще вчинити?» Ці малюки дуже справедливі. Ще жодна дитина не сказала: «Просто відпустіть маму». Вони говорять: «Призначте такий-то штраф». Я нагороджую їх за це й кажу: «Зробімо сьогодні твоїй мамі послаблення».
Такий досвід залишить у дитини приємне враження про суд. Вона стане довіряти державному апарату, думатиме про свою поведінку в новому ключі. Можливо, навіть захоче працювати на державу, коли виросте. Такий філантропічний підхід має довгостроковий ефект.
Немає якоїсь однієї книжки, яка налаштувала мені моральний компас. Я читаю по 3 книжки на тиждень. Люблю історичні твори, про президентів США. Мій улюблений президент — Гаррі Трумен. Він еталон мужності та справедливості. Він власноручно поклав край Другій світовій та врятував мільйони життів. Однак я не лише за це його люблю — у нього була висока мораль. За цим можна було спостерігати впродовж усього його президентського строку.
Не перераховуватиму всього, що читаю, просто скажу, що багато. Проте немає такої книжки, яка б мене змінила. Не збираюся запозичувати результати чужого розумового процесу.
Мій моральний компас налаштував батько, іммігрант з Італії. Він навчив мене всього, що знаю про мораль, і того, що з іншими потрібно поводитися так, як хочеш, щоб поводилися з тобою.
Ми були бідні, удома не було навіть гарячої води. Коли мені було 8 років, ми сиділи з батьком біля буржуйки та грілися. Він сказав: «Коли виростеш, станеш юристом. Але запам’ятай умови, в яких ти ріс. Якби нам зараз знадобився юрист, ми не змогли б його собі дозволити. Ніколи не бери грошей з бідняків, устигнеш ще заробити на багатих».
У мене немає однієї формули для всіх справ. Та й справи не такі складні. Так, жінка проїхала на червоний, але в неї стільки інших проблем у житті, що цей штраф зробить її дуже нещасною, вона не зможе погодувати ввечері дітей. Хтось скаже: «Закон є закон. Штраф!» Утім, якби все було так просто, навіщо були б потрібні судді? Достатньо було б бездушного автомата, який би говорив: «Винен»; «Не винен». У суді необхідний людський елемент.
Кілька разів порушував правила стоянки, переходив на червоне світло, трохи перевищив швидкість за кермом. Усе ненавмисно, і я завжди гасив штрафи.
Дещо поясню про ветеранів В’єтнаму. Мені соромно за те, як із ними поводилися.
Спочатку їх відправили на війну, яку неможливо було виграти, — ті ж французи пробули там 200 років і пішли ні з чим. Американські солдати гинули, а ті, хто повертався живим, страждали від посттравматичного стресового розладу. З ветеранами Другої світової поводились як із героями, пригощали їх вечерею в ресторані, а до ветеранів В’єтнаму поставилися мало не з презирством.
Я в ті роки працював у школі в Провіденсі. У мене не вистачало грошей на юридичну школу, тому вдень я викладав, а ввечері вчився. Тренував команду з боротьби, і один з моїх хлопців поїхав у В’єтнам. І загинув через 3 місяці. Для мене В’єтнам — дуже особиста історія. Ветеранів В’єтнаму абсолютно незаслужено обділили почестями.
Так я мислив, коли ухвалював рішення. Не можу говорити за інших суддів. Кожен з нас — продукт власного досвіду й виховання. Є судді, які вважають, що будь-яка провина вимагає покарання. Я м’якша людина.
Мене не обов’язково поважати як людину, але суд — обов’язково. Був один підсудний, який брудно вилаяв мене з лави. Я тоді зняв мантію, підняв її та сказав: «Мені все одно, що ви думаєте про мене, але ви повинні поважати судову систему, повинні поважати закон». Мене зачіпає, коли бачу неповагу до закону.
Усе життя взаємодію з робітничим класом. Я працював розносником газет, чистив взуття, допомагав батькові з доставлянням молока. Знаю цих людей, ніхто мною не користується. Іноді вони дістають м’якший вирок, ніж заслуговують. Але думаю так: якщо зроблю помилку на користь держави й візьму з людини більше грошей, ніж вона може заплатити, це зломить її і мені буде соромно. Влада держави не пропорційна владі окремої людини. І тьху на мене, якщо перевищу повноваження свого суду й надломлю людину до кінця її життя. Якщо помилятися, то в інший бік — хай краще фінансово постраждає міська влада.
Уважаю, що в нас одна з найкращих судових систем у світі. Розбіжності бувають тільки щодо складу Верховного суду. Інтерпретація закону залежатиме від того, ким заповнений на цей момент суд — консерваторами чи лібералами. Якщо ви ліберал і склад здебільшого ліберальний — ви задоволені, якщо консерватор — трохи менш задоволені. І навпаки.
Кілька років тому до мене прийшов із запитаннями з уряду фінансовий директор. Йому здавалося, що я повинен виписувати більше штрафів. Сказав йому, що я суддя, а не працівник відділу з підвищення доходів.
Людська природа не змінюється. Люди тепер такі самі, як тоді. Змінилася манера одягатися. Раніше нікому не спало б на думку прийти в суд одягненим абияк — тільки в піджаку та краватці. Мене сьогодні запитують: чому пускаю в зал суду людей без краватки? Ну, якби я виганяв усіх людей без краватки, то сидів би в залі один.
Інститут сім’ї ослабів. Я ріс у великій міцній родині. У сім’ї мого батька було десятеро дітей, у сім’ї моєї матері — 8. Уся наша величезна родина жила поряд в одному районі, ми разом святкували дні народження, свята. Про розлучення нічого не знали. Сьогодні такого не бачу. У ті роки, якщо батько і йшов із сім’ї, то не забував про аліменти. Про нинішніх батьків такого не скажеш.
Правда — це красиво. Не потрібно брехати й думати, що ти розумніший за інших. Такий ось простий урок. Ніяких складних формул. А брехню легко вирахувати — поставте 4 уточнювальні запитання. Якщо помітите, як історія починає змінюватися, — вам брешуть.
Мої внуки жодного разу при мені не сварилися. У нас дуже згуртована сім’я й завжди такою була. Я для своїх дітей був батьком, не другом. Якось вони вмовили свою матір купити їм модну тоді пару взуття, і вранці я побачив, як вони зібралися в школу в такому вигляді. Я запитав: «Чому ви наділи ці черевики в школу? Переодягніться назад у свої шкільні черевики». — «Але тату, всі діти ходять нині в школу в таких». — «Але не ви. Зніміть. Я вам не друг, а батько. Я вам наказую. Ви хочете бути наслідувачами чи лідерами?»
І всі мої діти виросли лідерами.
Дружина завжди перемагає. Точніше, так: я виграю кожну нашу суперечку, тому що дозволяю їй отримати, що вона хоче. Без жартів: ми багато років живемо разом, не було такого питання, яке б ми не могли вирішити без суду. Просто сідаємо й говоримо.
Я чув, що люди спеціально неправильно паркуються, щоб отримати повідомлення й потрапити до мене на суд. Правда це чи ні — не знаю: не перевіряв.
Джерело: zib.com.ua (переклад статті на Сноб)
Фото:
Коли запрошую дитину допомогти мені, то не кажу: «Засуди матір!» Я запитую: «Як нам краще вчинити?» Ці малюки дуже справедливі. Ще жодна дитина не сказала: «Просто відпустіть маму». Вони говорять: «Призначте такий-то штраф». Я нагороджую їх за це й кажу: «Зробімо сьогодні твоїй мамі послаблення».
Такий досвід залишить у дитини приємне враження про суд. Вона стане довіряти державному апарату, думатиме про свою поведінку в новому ключі. Можливо, навіть захоче працювати на державу, коли виросте. Такий філантропічний підхід має довгостроковий ефект.
Немає якоїсь однієї книжки, яка налаштувала мені моральний компас. Я читаю по 3 книжки на тиждень. Люблю історичні твори, про президентів США. Мій улюблений президент — Гаррі Трумен. Він еталон мужності та справедливості. Він власноручно поклав край Другій світовій та врятував мільйони життів. Однак я не лише за це його люблю — у нього була висока мораль. За цим можна було спостерігати впродовж усього його президентського строку.
Не перераховуватиму всього, що читаю, просто скажу, що багато. Проте немає такої книжки, яка б мене змінила. Не збираюся запозичувати результати чужого розумового процесу.
Мій моральний компас налаштував батько, іммігрант з Італії. Він навчив мене всього, що знаю про мораль, і того, що з іншими потрібно поводитися так, як хочеш, щоб поводилися з тобою.
Ми були бідні, удома не було навіть гарячої води. Коли мені було 8 років, ми сиділи з батьком біля буржуйки та грілися. Він сказав: «Коли виростеш, станеш юристом. Але запам’ятай умови, в яких ти ріс. Якби нам зараз знадобився юрист, ми не змогли б його собі дозволити. Ніколи не бери грошей з бідняків, устигнеш ще заробити на багатих».
У мене немає однієї формули для всіх справ. Та й справи не такі складні. Так, жінка проїхала на червоний, але в неї стільки інших проблем у житті, що цей штраф зробить її дуже нещасною, вона не зможе погодувати ввечері дітей. Хтось скаже: «Закон є закон. Штраф!» Утім, якби все було так просто, навіщо були б потрібні судді? Достатньо було б бездушного автомата, який би говорив: «Винен»; «Не винен». У суді необхідний людський елемент.
Кілька разів порушував правила стоянки, переходив на червоне світло, трохи перевищив швидкість за кермом. Усе ненавмисно, і я завжди гасив штрафи.
Дещо поясню про ветеранів В’єтнаму. Мені соромно за те, як із ними поводилися.
Спочатку їх відправили на війну, яку неможливо було виграти, — ті ж французи пробули там 200 років і пішли ні з чим. Американські солдати гинули, а ті, хто повертався живим, страждали від посттравматичного стресового розладу. З ветеранами Другої світової поводились як із героями, пригощали їх вечерею в ресторані, а до ветеранів В’єтнаму поставилися мало не з презирством.
Я в ті роки працював у школі в Провіденсі. У мене не вистачало грошей на юридичну школу, тому вдень я викладав, а ввечері вчився. Тренував команду з боротьби, і один з моїх хлопців поїхав у В’єтнам. І загинув через 3 місяці. Для мене В’єтнам — дуже особиста історія. Ветеранів В’єтнаму абсолютно незаслужено обділили почестями.
Так я мислив, коли ухвалював рішення. Не можу говорити за інших суддів. Кожен з нас — продукт власного досвіду й виховання. Є судді, які вважають, що будь-яка провина вимагає покарання. Я м’якша людина.
Мене не обов’язково поважати як людину, але суд — обов’язково. Був один підсудний, який брудно вилаяв мене з лави. Я тоді зняв мантію, підняв її та сказав: «Мені все одно, що ви думаєте про мене, але ви повинні поважати судову систему, повинні поважати закон». Мене зачіпає, коли бачу неповагу до закону.
Усе життя взаємодію з робітничим класом. Я працював розносником газет, чистив взуття, допомагав батькові з доставлянням молока. Знаю цих людей, ніхто мною не користується. Іноді вони дістають м’якший вирок, ніж заслуговують. Але думаю так: якщо зроблю помилку на користь держави й візьму з людини більше грошей, ніж вона може заплатити, це зломить її і мені буде соромно. Влада держави не пропорційна владі окремої людини. І тьху на мене, якщо перевищу повноваження свого суду й надломлю людину до кінця її життя. Якщо помилятися, то в інший бік — хай краще фінансово постраждає міська влада.
Уважаю, що в нас одна з найкращих судових систем у світі. Розбіжності бувають тільки щодо складу Верховного суду. Інтерпретація закону залежатиме від того, ким заповнений на цей момент суд — консерваторами чи лібералами. Якщо ви ліберал і склад здебільшого ліберальний — ви задоволені, якщо консерватор — трохи менш задоволені. І навпаки.
Кілька років тому до мене прийшов із запитаннями з уряду фінансовий директор. Йому здавалося, що я повинен виписувати більше штрафів. Сказав йому, що я суддя, а не працівник відділу з підвищення доходів.
Людська природа не змінюється. Люди тепер такі самі, як тоді. Змінилася манера одягатися. Раніше нікому не спало б на думку прийти в суд одягненим абияк — тільки в піджаку та краватці. Мене сьогодні запитують: чому пускаю в зал суду людей без краватки? Ну, якби я виганяв усіх людей без краватки, то сидів би в залі один.
Інститут сім’ї ослабів. Я ріс у великій міцній родині. У сім’ї мого батька було десятеро дітей, у сім’ї моєї матері — 8. Уся наша величезна родина жила поряд в одному районі, ми разом святкували дні народження, свята. Про розлучення нічого не знали. Сьогодні такого не бачу. У ті роки, якщо батько і йшов із сім’ї, то не забував про аліменти. Про нинішніх батьків такого не скажеш.
Правда — це красиво. Не потрібно брехати й думати, що ти розумніший за інших. Такий ось простий урок. Ніяких складних формул. А брехню легко вирахувати — поставте 4 уточнювальні запитання. Якщо помітите, як історія починає змінюватися, — вам брешуть.
Мої внуки жодного разу при мені не сварилися. У нас дуже згуртована сім’я й завжди такою була. Я для своїх дітей був батьком, не другом. Якось вони вмовили свою матір купити їм модну тоді пару взуття, і вранці я побачив, як вони зібралися в школу в такому вигляді. Я запитав: «Чому ви наділи ці черевики в школу? Переодягніться назад у свої шкільні черевики». — «Але тату, всі діти ходять нині в школу в таких». — «Але не ви. Зніміть. Я вам не друг, а батько. Я вам наказую. Ви хочете бути наслідувачами чи лідерами?»
І всі мої діти виросли лідерами.
Дружина завжди перемагає. Точніше, так: я виграю кожну нашу суперечку, тому що дозволяю їй отримати, що вона хоче. Без жартів: ми багато років живемо разом, не було такого питання, яке б ми не могли вирішити без суду. Просто сідаємо й говоримо.
Я чув, що люди спеціально неправильно паркуються, щоб отримати повідомлення й потрапити до мене на суд. Правда це чи ні — не знаю: не перевіряв.
Джерело: zib.com.ua (переклад статті на Сноб)
Фото:
Суддя Френк Капріо
Відео:
Коментарі
Дописати коментар